Обпалені війною. Афганістан.

Очі туманить ядуча сльоза,
Руки скувала утома,
Палить їй душу афганська гроза -
Син не вернувся додому.
В неї він був ясночолий, як світ,
Сонячно так усміхався,
Ще й 20 не було йому літ...
Юним навік і зостався,
Ясеночки! Синочки! Сини!
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки вас не вернулось з війни?
Скільки гибіє ще у неволі?

     
   Афганістан...Безглузда війна.
Скільки смертей, скільки горя за 10 років. Проте ця безглуздість не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі. Ніхто та ніщо не має бути забутим, аби не забути - треба пам'ятати, а щоб пам'ятати - треба знати.
    Тисячі наших хлопців загинуло в боях і померли від ран, контузій, травм і хвороб, пропали безвісти. Покоління воїнів - афганців пройшло кривавими дорогами афганської війни, залишаючи на них життя і біль втрат. Ми пам'ятаємо. І на підтвердження цього стоять сотні пам'ятників та пам'ятних знаків по всій країні.
      18 лютого в Станівській ЗОШ разом з сільською бібліотекою провели годину пам'яті "Обпалені війною. Афганістан". Вшанували пам'ять тих, хто поліг у афганських ущелинах, та поклонилися тим, хто  прийшов з війни живими.

        В бібліотеці проведено перегляд літератури "Гірка пам'ять: Афганістан болить у наших душах".
  


          На захід був запрошений наш депутат районної Ради Поляковський В.М., він проходив військову службу в Афганістані. Наші земляки також проходили військову службу в Афганістані це: Остапенко Валерій, Нестеренко Віктор, Цілуйко Ігор, Кіяшко Дмитро і всі вони повернулися до своїх домівок з війни живими, хоча з пораненими душами.
  

      Афганці - це наша гордість і наш біль. Ми мусимо пам'ятати завжди тих, хто ніс на своїх плечах тяжку роботу, хто добре взнав, що таке життя і смерть. Ми схиляємо голови перед тими, хто віддав своє життя, виконуючи солдатський обов'язок.